Ilona Sābera – portfolio

blogging, journalism, semiotics, short stories


Leave a comment

Освіта по львівськи — погляд здивованої іноземки

Студенти швидко встають із-за старих дерев’яних парт, бо до до аудиторії, де час зупинився на кілька десятків років, заходить викладачка.
“А у вас є червона кулькова ручка?”, ‒ питає вона студентку після пари. “Нема? То купіть! Як тоді будете помилки виправляти в зошиті? Я перевірятиму”.
“Запізнюватися на першу пару заборонено. Я теж була студенткою і о шостій вставала на трамвай, аби на пару встигнути. Мої батьки взагалі були проти того, що я здобуваю вищу освіту. І не було нікого, хто б мене підтримував”. Викладачка нагадує студентам про труднощі життя майже на кожні парі. Continue reading


2 Comments

Я виросла там, де ніколи не була

IMG_0138“Пропусти сестру Христини”, каже дівчина іншій, намагаючись потрапити недільного вечора до переповненої маршрутки, аби дістатися до гуртожитку. Я розумію, що вони говорять про мене, і я повернула собі українську родину. Маю важку, сільським добром повну сумку, куди поклали справжнє молоко, ще теплий сир та українські вареники. Тихо про себе сподіваюся, що я схожа на них — сільських дівчат, які зі мною перемогли ці три години в потязі з карпатського села, де чоловіки пили та закушували кабачковою ікрою з банки, а жіночка монотонним голосом повторяла: “Пиво-сухарі, сухарі-пиво,” а студенти перечитували конспекти. Continue reading


1 Comment

Хвороба швидкого українця

Українець дивився на свою, похмурими радянськими меблями прикрашенну кімнату та роздумував про себе: “Як мені завтра на роботу встати о шостій, аби зранку встигнути?”

Часто його найбільшим бажанням було, аби тільки трамвай не зламався посеред дороги або маршрутка прийшла вчасно. “Завжди все має йти важко, треба працювати вдень, а готуватися до іспитів уночі,” пам’ятав він свою упевненість в молоді, яка тепер стала ще сильнішою. Швидше, швидше, а то не встигнеш! Continue reading